середу, 6 травня 2015 р.

Рівновага людини з навколишнім світом - це насамперед її ком­фортне самопочуття в ньому. Такий стан передбачає сприятливе по­єднання як природних (температура повітря, атмосферний тиск та інші фізичні параметри), так і соціальних (культура, побут, суспільно-ви­робничі відносини) умов життя.
Внутрішня рівновага організму людини - це збалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної, дихальної, нерво­вої, гуморальної та ін. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженості та духовної цілісності особистості.
Духовний аспект здоров‘я визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума у спілкуванні з іншими людьми. Невід’ємною час­тиною духовного здоров’я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість.
Психологічний аспект здоров’я - це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційно­го комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту.
Фізичний аспект здоров’я передбачає оптимальне, тобто без іс­тотних відхилень функціонування всіх систем організму людини (сер­цево-судинної, дихальної, м’язової та ін.). При цьому поняття «фізич­не здоров’я» пов’язують із умінням володіти своїм тілом, фізичною витривалістю, високим рівнем працездатності. Розуміння здоров’я як багатоаспектної системи дозволяє правильно усвідомлювати його значення в житті людини й суспільства. Кожна особа прагне прожити довге плідне життя. Суспільство, зі свого боку, зацікавлене у здоров’ї громадян, оскільки тільки здорові громадяни зможуть принести макси­мальну користь для його розвитку.

вівторок, 5 травня 2015 р.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ МАЛОАКТИВНОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ ВНЗ

Эрохова А. А.
Буковинський державний медичний університет

Актуальність проблеми. На сьогоднішній день актуальною проблемою є питання підвищення рівня фізичної підготовленості й збереження здоров'я насе­лення країни, згідно цільової комплексної програми «Фізичне виховання - здо­ров'я нації». Ця програма спрямована на забезпечення фізичного, духовного й морального здоров’я нації, виховання в неї почуття громадської свідомості та па­тріотизму, комплексного формування розумових і фізичних якостей що будуть сприяти активному життю й професійної діяльності [13].
Сутність основних задач, що вирішуються в процесі фізичного виховання у вищому навчальному закладі полягає у поповненні й вдосконаленні індивідуаль­ного запасу рухових навичок та фізкультурно-освітніх знань студентів, підви­щенні ступеня резистентності організму відносно несприятливих впливів навко­лишнього середовища, у якому відбувається навчальна діяльність, сприянні збі­льшенню адаптаційних можливостей організму, збереженню та зміцненню здо­ров'я студента; сприянні успішному виконанню спільних завдань, що реалізу­ються у системі вищої освіти, вихованню моральних, духовних, вольових та ін­ших якостей студентської молоді [3].
Висока працездатність студентів у процесі навчальної діяльності обумовлю­ється багатьма зовнішніми й внутрішніми факторами, серед яких значну роль грає правильна організація режиму навчання й відпочинку, а також здоровий спосіб життя студентів, що включають у себе заняття рухову активність, як обо­в'язковий елемент. Інтенсифікація навчального процесу без раціонального чер­гування розумових і фізичних навантажень приводить до передчасного стом­лення, падінню результативності підготовки, підвищеній захворюваності й тим­часовій втраті працездатності [2,12].
Формулювання цілей роботи.
Мета дослідження — вирішення проблеми дефіциту рухової активності сту­дентської молоді, як один із пріоритетних напрямків науково-дослідної роботи кафедри фізичного виховання .
Методи дослідження включали вивчення й аналіз літературних джерел.
Результати дослідження.
Фізична культура е частиною загальнолюдської культури, вся сукупність досягнень суспільства у створенні й раціональному використанні соціальних за­собів, методів й умов спрямованого фізичного вдосконалення людини.
Фізичне виховання у вищому навчальному закладі це педагогічно органі­зований процес розвитку фізичних якостей, навчання руховим діям і формування спеціальних знань студентів. Рухова активність –це кількість рухів, які людина виконує впродовж дня, тижня або місяця, та є біологічною потребою, не менш важливою, ніж потреба в їжі, воді чи сні. Рухова активність у ВНЗ є одним з обо­в'язкових компонентів здорового способу життя студентів, що полягає в систе­матичному, відповідному статті, стану здоров'я й інтересам, використанні різно­манітних рухових дій для забезпечення життєдіяльності організму, що, у свою чергу, відображається па їх навчанні. Заняття фізичними вправами також мають величезне виховне значення, що полягає у сприянні зміцнення дисципліни, підвищення почуття відповідальності за своє рішення, розвитку наполегливості у досягненні поставленої мети [4, 6].
Фізичне виховання у ВНЗ вирішує наступні завдання:
Виховання у студентів свідомості, високих моральних, вольових і фі­зичних якостей, підготовка їх до високопродуктивної праці.
1.      Професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності.
2.      Придбання необхідних знань по основах теорії, методики й організа­ції фізичної культури; підготовка їх до роботи як суспільних інструкторів і суддів з видів спорту.
3.     Виховання у студентів переконаності в необхідності виконання тиж­невого рухового режиму.
4.     Підвищення спортивної майстерності студентів - спортсменів.
Навчальна діяльність студентів проходить в умовах значного навантаження й недостатньої рухової активності. В теперішній час велика увага до здорового способу життя студентів, пов'язано із погіршенням стану здоров'я студентів, ро­сту захворюваності й наступного зниження працездатності під час навчання у ВНЗ. Навчальна програма з фізичної культури дає загальний напрямок фізичному вихованню студентів і практично не може відобразити конкретні завдання фізи­чної підготовки різних навчальних закладів. В період навчання у вузі студенти змушені переносити значні психоемоційні навантаження, їх розумова діяльність супроводжується підвищеною психічною напругою, що, в умовах недостатньої
рухової активності впродовж навчання, може бути причиною виникнення серйо­зних функціональних порушень організму [1,5, 11].
Рухова активність — це поєднання різноманітних рухових дій, що викону­ються у повсякденному житті, у вищому навчальному закладі рухова активність студентів представлено у вигляді запланованих (організованих) і самостійних за­няттях фізичними вправами й спортом. Рухова активність є необхідною умовою підтримки нормального функціонального стану людини. Під час руху стимулю­ються життєві процеси в клітках, тканинах, органах, що становлять різні функці­ональні системи організму, підвищується обмін речовин. У свою чергу, низька рухова активність, тривалі статичні навантаження приводять до розвитку різних захворювань організму: порушенню функції серцево-судинних, дихальних, зо­рової систем, виникненню скривлень хребетного стовпа, ожирінню, зниженню розумової працездатності [ЗО].
Найважливішим фактором забезпечення високої якості професійної підго­товки випускників вузів є активна учбово-трудова й пізнавальна діяльність сту­дентів. Стан фізичної підготовленості студентів залежить від спрямованості на­вчального процесу, де раціонально повинні сполучатися обсяг й інтенсивність тренувальних впливів, застосовуваних засобів фізичної культури й спорту. Зміст засобів включає оптимальне співвідношення обсягу й інтенсивності наванта­ження, з урахуванням індивідуальних реакцій систем організму студентів [7].
Розрізняють відпочинок пасивний й активний, пов'язаний з руховою діяль­ністю. До засобів підвищення рухової активності відкосяться різноманітні фізи­чні вправи, виконання яких у різних формах сприяє усуненню дефіциту м'язової діяльності студентів, такі вправи включають природні резерви організму, ство­рюючи й підтримуючи основу високої працездатності. Розрізняють два основних типи фізичних вправ - аеробні та анаеробні, що розрізняються за механізмом ви­роблення енергії для м'язової роботи.
Фізичні вправи включаються в індивідуальні та групові заняття студентів, при їхньому підборі враховуються наступні фактори:
         індивідуальні особливості студентів (вік, стать, стан здоров'я, фізичний ро­звиток та підготовленість), оскільки, залежно від індивідуальних особливостей, вправа здатна по-різному впливати на організм;
         особливість фізичних вправ, відношення до них студентів;
         особливість зовнішніх умов занять.
До форм руховоїї активності студентів ми можемо віднести:
    ранкова гігієнічна гімнастика, що може складатися з 8-10 вправ, які вико­нуються динамічно, без значних зусиль і затримок подиху, та дозволяє легко пе­рейти від ранкової млявості до активного стану;
         активний відпочинок, що включає такі різновиди як виробнича фізична ку­льтура, індивідуальне тренування та ін.
Виробнича фізична культура виконується у формі фізкультпауз, що спрямо­вані на втримання необхідного рівня працездатності студента впродовж нав­чання; індивідуальне тренування проводиться у вигляді самостійних занять, які спрямовані на зміцнення здоров'я, підвищення загальної працездатності та ком­плексного розвитку фізичних якостей [8, 9].
Узагальнюючи сказане, можемо відмітити, що рухова активність студентів сприяє досягненню й збереженню міцного здоров'я, високої й стійкої загальної працездатності, надійної резистентності та адаптації до складних умов зовніш­нього середовища, допомагає формуванню й дотриманню корисного для здоро­в’я раціонально організованого режиму трудової й побутовому діяльності, забез­печує активний відпочинок, тобто раціональним руховий режим студентів. Та­кож, регулярна рухова активність с одним з основних засобів збереження здоро­в’я й профілактики захворювань.
Щоб студенти успішно адаптувалися  до умов навчання у ВНЗ зберегли та зміцнили здоров'я впродовж навчання, необхідно вести здоровий спосіб життя й підтримувати регулярну оптимальну рухову активність. Під впливом системати­чних занять фізичною культурою й спортом у вищому навчальному закладі в си­стемах організму студентів відбуваються певні морфо – функціональні зміни, які забезпечують пристосовність організму студентів до фізичних і розумових нава­нтажень впродовж навчання й сприяють підвищенню рівня фізичної підготовле­ності й працездатності. Для підвищення й підтримання продуктивності процесів мислення студентів на достатньо високому рівні слід використовувати фізичні вправи із середнім за інтенсивністю навантаженням.
Залучення студентської молоді до занять (фізичною культурою і спортом є важливим додатком у формуванні здорового способу життя всієї нації.
Потрібен подальший аналіз вирішення проблеми дефіциту рухової активно­сті студентів вищого
навчального закладу.
Література
1.      Агаджанян Н.А. Здоровье студентов / Н.А. Агаджанян. - М.: Россия, 1997. - 200с.
2.      Амосов Н.М., Вендет Я.А. Физическая активность и сердцс. - 3-є изд., перераб. и доп. - К.: Здоровья, 1989. -214 с.
3.      Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и для каждого. - VI.: ФиС, 1988.-208 с.
4.      Беляев А.И. Физическая культура как фактор стабилизации умственной работоспособности студентов // Республиканская научно-практ. конф. «Физиче­ская культура - прошводству». - Ровно, 1985. - С. 97-98.
5.      Виленский М.Я., Ильинич В.И. Физическая культура работникоз умственного труда. - М: Знание, 1987. — 96 с. Головин В.А. и др. Физическое воснитание: Учебник / Под ред. В.А. Го- ловина, В.А. Маслякова, А.В. Коробкова и др. - М.: Вьісшая школа, 1983. - 391 с.
6.      Косилов С.А. Физиологические основьі производственного обучения. - М.: «Вьісніая школа», 1975. - 264 с.
7.      Лоза Т.А. Оптимизация физических наїрузок в режиме труда операторов пультов управлення // Республиканская научно-ттракт. конф. «Физическая куль­тура - нроизводству». - Ровно, 1985. - С. 55-57.
8.      Матвиенко Л.А., Тишко В.В. Опит организации производственной гім­настики в инетитуте // Республиканская научно-практ. конф. «Физическая куль­тура производству». - Ровно, 1985. - С. 107-108,
9.      Мотьілянская Р.Е. и др. Двигательная активность - важное условие здо­рового образа жизни // Теория и практика физической культури. - 1990. - №1. - С. 14-22.
10.   Паффеенбаргер Р.С., Ольсен 3. Здоровий образ жизни. Киев: Олим- иийские види, 1999. - 320 с.
11.   ІІІаиров П.Г., Зайцев В.С. Исследование влияпия физических упражие- ний на умственную рабогоспособность студентов // Всесоюзний симлозиум. Фи ­зиологические проблеми адаптации, Таллин, 22-24 мая 1984 г. - Тарту, 1984.
С. 202-203.
12.   Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації». - К„ 1998.-45 с.

ВИХОВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ЯК ВАЖЛИВА УМОВА ГАРМОНІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ



УДК: 37(09) (477)                                                                                                                                   Т. І. Пантюк,
кандидат пед. наук, професор,
Дрогобицький державний педагогічний університет
 імені Івана Франка



На найвищих державних засадах сьогодні постає проблема підвищення рівня життєдіяльності суспільства та окремої особистості. У зв’язку з цим значуща відповідальність за життя та здоров’я підростаючого покоління покладається на освіту. Перед педагогічною наукою на сучасному етапі держава ставить завдання всебічного піклування про особистість дитини – її фізичне, психічне, моральне здоров’я; душевний комфорт; гармонійний і природовідповідний розвиток; реалізацію усього потенціалу, що закладено від природи. Сім’я, школа, громадські організації, навчально-виховні заклади усіх типів та рівнів ставлять перед собою завдання збереження, зміцнення та поліпшення стану здоров’я людини у складних соціальних умовах.
У Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента України від 17 квітня 2002 року зазначається, що освіта і фізичне виховання є основою забезпечення здоров’я громадян, у якій пріоритетним завданням системи освіти постає виховання людини в дусі відповідального ставлення за власне здоров’я і здоров’я навколишніх як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Документ окреслює основні шляхи реалізації цього завдання: розвиток екологічної освіти, повноцінне медичне обслуговування, оптимізація режиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору особистості [6]. Державні документи визначають здоров’я кожного громадянина держави метою суспільного розвитку. Для її забезпечення, вказується у Доктрині розвитку освіти, слід забезпечити комплексний підхід до гармонійного формування всіх складових здоров’я; удосконалення фізичної та психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності на принципах, що забезпечують оздоровчу спрямованість та індивідуальність підходів; використання різноманітних форм рухової активності та інших засобів фізичного удосконалення [6].
Сьогодні у педагогічній науці дослідженням окресленої проблеми опікується багато науковців, які вивчають уплив довкілля на стан здоров’я дітей; проблему формування здорового способу життя окремих вікових категорій; обґрунтовують і узагальнюють роль окремих чинників здорового способу життя – фізичної культури, рухливих ігор, народної культури, психологічного клімату в колективі тощо [1; 2; 4; 5; 7; 10; 11].
Більш того, проблеми здоров’я і здорового способу життя учнівської молоді та умови їх оптимізації стали предметом дослідження філософів, медиків, психологів, педагогів. Так, Л. Сущенко обґрунтовує теоретико-методологічні засади проблеми здорового способу життя; визначає складові здорового способу життя; пропонує широке використання здоров’язберігаючих технологій; визначає завдання освітніх установ у царині збереження здоров’я дітей та молоді [11]. Психолого-педагогічні аспекти виховання здорового способу життя дітей і молоді розглянуто в дослідженнях В. Оржеховської [1; 7]. Автор визначає проблеми сучасного суспільства з огляду на стан здоров’я дітей та молоді; розглядає можливості освітніх закладів щодо формування в учнів культури здоров’я; аналізує зарубіжний досвід пропагування здорового способу життя.
Пропоноване дослідження виконано нами відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти  Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка “Українська освіта в контексті трансформаційних суспільних процесів” (Державний реєстраційний номер 01084007644).
Мета статтіцілісний аналіз виховання здорового способу життя дітей та молоді як важливої умови гармонійного становлення особистості; визначення місця та ролі різних виховних інституцій та факторів в означеному процесі.
У сучасних умовах та у складних соціальних обставинах суспільної кризи, стагнації економіки, порушенні природного та кліматичного балансу, появи значної кількості нових захворювань та патологій, спостерігається погіршення стану здоров’я нації, скорочення тривалості життя людей, активно розповсюджуються такі негативні явища, як: алкоголізм, наркотизація тощо. Вчені (лікарі, педагоги, психологи), широка громадськість сьогодні висловлюють серйозне занепокоєння таким станом речей у державі.
Поміж причин такого стану називають соціальну нестабільність; зниження матеріального рівня життя людей; банкрутства багатьох підприємств і, як результат – масове безробіття; явище тотальної міграції за кордон із метою заробітку матеріальних благ; погіршення екологічної ситуації через неконтрольованість і некваліфіковане ведення господарства. Важливою умовою порушення життєвого ритму особистості є також тотальна інформатизація та технізація життя. Мова іде, передовсім, про відчуження окремої людини, оскільки проблема безпосереднього людського спілкування та його психотерапевтичної функції замінена віртуальним спілкуванням без особистого контакту. Це породжує у людини почуття самотності та відчуженості, що провокує нервові та психічні розлади.
Найважливішими та найдієвішими інституціями формування у дітей та молоді уявлень про здоровий спосіб життя є сім’я, школа, громадські організації, навчально-виховні заклади усіх типів та рівнів, дитячо-юнацькі товариства та об’єднання. Вони, зазвичай, ставлять перед собою завдання збереження, зміцнення та поліпшення стану здоров’я людини у складних соціальних умовах, що склалися.
Проблема формування фізичної культури та здорового способу життя не є новою у людському житті, оскільки на кожному етапі розвитку цивілізації було чимало викликів, які змушували людину шукати шляхи удосконалення життєвого простору та підтримання організму у працездатній та природовідповідній формі. 
К. Ушинський також активно переймався проблемою здорового способу життя. У своїх працях учений не лише аналізує її окремі аспекти, але й дає конкретні рекомендації щодо психічного здоров’я особистості: «На основі фізіологічно-психічної причини, яку ми намагалися з’ясувати вище, розумна педагогіка:
1)    забороняє давати дітям чай, каву, ваніль, будь-які прянощі, словом, усе, що специфічно подразнює нерви;
2)    забороняє ігри, що роздратовують нерви, наприклад, азартні ігри; дитячі бали тощо;
3)    забороняє раннє та надмірне читання романів, повістей, особливо, на-ніч;
4)    забороняє діяльність або гру, якщо помічає, що дитина виходить із нормального стану;
5)    забороняє взагалі будь-чим сильно збуджувати почуття дітей;
6)    вимагає педантично суворого дотримання режиму дня, бо ніщо так не заспокоює нерви, як порядок у діяльності, й ніщо так не призводить до розладу нерви, як безладне життя;
7)    вимагає постійної зміни розумових вправ тілесними, – прогулянок, купань тощо» [9,с. 250].
Наше дослідження доводить, що проблема здорового способу життя розглядалася вченими широко і комплексно, науковці вказують на важливість гармонії у житті людини, вагомим компонентом здоров’я людини виокремлюють певний баланс суспільного життя: впевненість у завтрашньому дні, досконале медичне обслуговування, високий рівень розвитку гігієни та медицини, достатній культурно-освітній рівень громадян, широка мережа доступних спортивно-оздоровчих засобів тощо.
Дослідники визначають фактори здоров’я, тобто специфічні умови, які впливають на здоров’я людини. На основі аналізу наукових джерел ми визначили певну ієрархічну шкалу цих факторів з огляду на їхню значимість і важливість для людського здоров’я та комфортного самопочуття. Наш аналіз спирається на наукові дослідження з урахуванням сучасних реалій [1; 2; 4; 5; 7; 10; 11].
Дохід і соціальний статус. Відомо, що довгий час людину, яка жила у тоталітарному суспільстві, привчали до думки, що держава повинна дбати про її добробут і благополуччя. Тривалий період зрівнялівки, дефіциту, певних рамок життя, а також відносно стабільного стану матеріального доходу громадян відучили людину дбати про власне місце роботи, фахову кар’єру. Хвиля безробіття, що охопила Україну з часу її незалежності, призвела людину до важкої життєвої кризи, в якій пересічного українця охопив страх, почуття безвихідності ситуації, відчуття незахищеності тощо.
Соціальна підтримка. Цей фактор передбачає активну взаємодію і взаємозалежність таких суспільних інститутів, як: сім’я, друзі, громадські організації, суспільство тощо. Вони допомагають людині здійснювати вибір, почуватися певною мірою захищеною перед суспільними змінами та несприятливими умовами життя, дають їй можливість почуватися впевнено і комфортно у власному життєвому просторі. Все це, безумовно, сприяє доброму самопочуттю, а звідси – здоров’ю у широкому розумінні цього слова.
Освіта – найвагоміший фактор здоров’я, оскільки дає людині змогу самореалізуватися, визначитися із вектором життєвого руху, сприяє, як правило, матеріальному збагаченню, забезпечує певний комфорт, кар’єрне зростання тощо. У здоровому і нормальному суспільстві освіта є запорукою духовного та матеріального росту як суспільства, так і конкретної особистості. Впевненість у майбутньому, комфортне почуття через реалізацію власних потреб і можливостей дає людині можливість зберегти здоров’я.
Місце й умови праці. До цього фактора можна віднести наявність роботи, психологічний клімат у колективі, стосунки між керівництвом та рядовими членами, ергономічні умови організації праці тощо.
Соціальне середовище. Сюди слід віднести реальні обставини життя суспільства, політичну та економічну стабільність, відсутність чи наявність конфліктів, зокрема, військових, соціальну стабільність тощо.
Навколишнє середовище. Цей фактор часто є чи ненайвизначальнішим за впливом на здоров’я людини. Особливої уваги набуває через умови, які визріли в результаті чорнобильської аварії, внаслідок якої катастрофічно погіршилося не лише фізичне здоров’я нації, але й психічне, моральне, духовне.
Особиста спрямованість на здоровий спосіб життя. Окреслений фактор перебуває у прямій та безпосередній залежності від кожної конкретної особистості. Це стосується рівня культури та освіти, розуміння важливості збереження здоров’я і піклування про його покращення, гармонії духовного і фізичного здоров’я. Загалом слід говорити про вироблення стандарту здорового способу життя.
Розвиток здорової дитини. Аналіз процесу виконання сім’єю відтворювальної функції дає змогу говорити про умови для відтворення здорової нації. Турбота суспільства і сім’ї про народження здорової дитини повинна бути першочерговою. Перебіг процесу внутрішньоутробного розвитку дитини визначальною мірою впливає на її майбутнє здоров’я. Від того, в якій психологічній атмосфері жила мати, очікуючи дитину (від якості води, повітря, харчування, гігієнічних умов) залежить здоров’я новонародженої дитини.
Культура. Цей багатогранний фактор передбачає передовсім гармонію та розумний баланс між фізичним, розумовим, духовним розвитком особистості, забезпечення її потреб цих царин, розумний розподіл часу та коштів для праці, відпочинку, забезпечення інших потреб особистості. Мова також повинна іти про добробут – фізичний, соціальний, духовний, матеріальний.
Служби охорони здоров’я. Названий фактор залежить, по-перше, від рівня економічного розвитку суспільства, по-друге, від розумного розподілу валового національного доходу і спрямування відповідної кількості коштів на розвиток галузі охорони здоров’я. Якісне матеріальне забезпечення закладів охорони здоров’я, забезпечення їх медикаментами і відповідним сучасним обладнанням, висока якість підготовки фахівців цієї галузі повинні стати запорукою міцного здоров’я окремої людини.
Стать. У сучасному суспільстві спостерігається тенденція до зміни соціальних ролей та перерозподілу обов’язків між статями. Жінка сьогодні бере на себе ті обов’язки, які колись вважалися цілком непосильними для неї. Попри те, що часто вона успішно їх виконує, не може повноцінно виховувати дітей. Це також сприяє слабкості шлюбів, оскільки чоловік, традиційно виконуючий обов’язки голови родини, не хоче чи не може миритися з подібним станом речей і шукає для себе стосунків, де б зберігалися усталені погляди на шлюб і сім’ю. Конфліктні ситуації, що виникають у результаті цього, аж ніяк не сприяють зміцненню здоров’я як безпосередніх членів сімейного союзу (чоловіка та дружини), так і дітей, близьких родичів, знайомих.
Біологія. Під цим фактором Білл Рейн розуміє спадковість. Загальновизнано, що саме спадковість є провідним чинником формування особистості. Детальні знання про спадкові особливості та уміння і можливості науки в разі необхідності здійснити певну корекцію спадкових чинників є запорукою підтримання нормальної життєдіяльності людини і збереження її здоров’я.
Міжсекторна співпраця у суспільстві. Здорове й нормальне підпорядкування по вертикалі та демократична і кваліфікована співпраця по горизонталі дасть змогу якнайкраще здійснити співробітництво на місцевому, муніципальному, регіональному та національному рівнях задля вирішення проблем охорони та збереження здоров’я нації [5].
Проведене дослідження дає підстави зробити висновок про те, що проблема виховання здорового способу життя була і залишається актуальною у процесі становлення особистості. Вона актуалізується через виклики сучасного суспільства та відсутності загальної культури її формування. З огляду на це в умовах сьогодення є потреба розробки спеціальних моделей, механізмів та здоров’язберігаючих технологій.
Література
1.     Валеологічна освіта та виховання: сучасні підходи, доступність і шляхи їх розвитку в Україні: [зб. наук.-практичн. статей] / за ред. В. М. Оржеховської. К. : Магістр-S, 1999. 118 с.
2.     Василенко Н. Проблема здорового способу життя в освіті європейських країн / Н. Василенко // Шлях освіти. – 2000. – № 1. – С. 19–22.
3.     Ващенко О. Історичний аспект розвитку проблеми виховання здорового способу життя / О. Ващенко // Початкова школа. № 5.  – 2003.  –  С. 44 – 47.
4.     Дубогай А. Д. Психолого-педагогические основы формирования здорового образа жизни школьников младших классов: дисс. … д-ра пед. наук – К., 1991. – 374 с.
5.     Лях В. В. Моделювання та впровадження програм щодо формування здорового способу життя (робочі матеріали для тренера) / В. В. Лях, Т. Л. Лях // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. № 5. – С. 32–33.
6.     Національна доктрина розвитку освіти. Затверджена Указом Президента від 17 квітня 2002 року № 347 // Педагогіка і психологія професійної освіти :наук.-метод. журнал. – 2002. – № 2. – С. 9 – 22.
7.     Оржеховська В. М. Здоровий спосіб життя як пріоритетна цінність у вихованні підлітків: [наук.-метод. зб.] // Цінності освіти і виховання; за заг. ред. О. В. Сухомлинської – К. : ІЗМН, 1997. – С. 188 – 191.
8.     Пирогов Н. И. Избранные педагогические сочинения. – М. : Издательство академии пед. наук РСФСР, 1952. – 702 с.
9.     Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Твори в 6 т. –К. : Радянська школа, 1954. – Т.4. – 429 с.
10. Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи / О. Яременко, О. Балакірева, О. Вакуленко та ін. – К. : Український інститут соціальних досліджень, 2000. – 207с.
11. Формування, збереження і зміцнення здоров’я підростаючого покоління як обов’язковий компонент системи національної освіти: Матеріали Міжнар. науково-практ. конф. з валеології 22–24 жовтня 1996 р., м. Дніпропетровськ / За заг. ред. С. В. Кириленко. – К. : ІЗМН, 1997. – 296 с.
12. Шопенгауэр А. Афоризмы житейской мудрости // А. Шопенгауэр. Избранные произведения. М. : Просвещение, 1992. 198 с.